Міськрайонна газета

«ГІРЧИТЬ ЧОРНОБИЛЬ КРІЗЬ ВІКИ…»

З нагоди  Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  у районному краєзнавчому музеї  був проведений захід «Гірчить Чорнобиль крізь віки…» .Учасниками стали члени Лебединського представництва Сумської громадської організації «Спортивний клуб інвалідів «Фенікс» на чолі з її керівником Тетяною Миколаївною Чуйко, представники Лебединської організації  Всеукраїнської громадської організації  інвалідів  «Союз Чорнобиль України»,  дует «Міра»  Лебединського районного будинку культури.

Доля повела у Чорнобиль «ліквідаторів» різними шляхами. Одні потрапили туди за покликом душі,  інших привели професійні  обов’язки. Так  і Олексій Сергійович Тонкошкур говорить:  «Якщо не я, то хто?». Це життєве кредо усіх ліквідаторів стало і його особистим. Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

Поетеса Марія Петрівна Кулішенко  розповіла про свого однокласника, який в 1986 році був  в числі перших ліквідаторів і отримав несумісне  для життя опромінення. Та він вижив, допомогла рідна  Михайлівка і її природа,  батьківська хата та екологічно чисте харчування. Спогади  ятрили душу присутніх, бо ті часи  не минули  безслідно ні для кого. Із виступу Паливоди Ольги Федорівни про 26 квітня 1986 році та свою рідню, що до цього часу працює на АЕС. «Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі».

Про свого чоловіка, Павла  Миколайовича Чуйка, який на даний час проходить реабілітацію, його життєвий подвиг та діяльність у Чорнобильській зоні розповіла Тетяна Миколаївна. В своєму виступі вона зазначила: «Минуло вже 32 роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі.

Надання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких — недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша — проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення. З 1992 року всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.» У цьому році ми, як уже говорилося, відзначаємо річницю тих страшних чорнобильських подій. Але це не свято. Це зовсім інша річниця, яка не терпить фальші, показухи, надуманості. 14 грудня- це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою такі питання: Хто я? Для чого я живу на світі? Як живу? Як дію? Чим можу допомогти іншій людині, яка потребує моєї допомоги? Адже сама природа зробила нам застереження: люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними, пам'ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше з вами майбутнє у ваших руках.

Хвилиною мовчання присутні вшанували загиблих ліквідаторів. Переглянули документальні фільми про Чорнобильську трагедію, пісні лунали на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС, вітання та цінні подарунки від керівника Лебединського представництва Громадського об’єднання  «Спортивний клуб інвалідів «Фенікс». В кінці зустрічі всі прийшли до логічного висновку, що Чорнобильська  трагедія – це  жорстоке і, мабуть останнє попередження людству про те, що час розкидати каміння вже минув і настав час каміння збирати.